Четвер, 2018-05-24, 4:32 PM
Вітаю Вас Гість | RSS

Сайт Бевза Григорія Петровича

Каталог статей

Головна » Статті » Мої статті

Дбаймо про мову науки

         Про українську мову надруковано сотні книг, тисячі статей, захищено десятки дисертацій. В радіопередачах постійно діють окремі рубрики: "Слово”, "Культура слова”, "Загадки мови”, "Чорним по білому”, "Коли б ми вчились так, як треба” тощо. Все перераховане стосується тільки звичайної розмовної чи літературної мови. Але ж великою складовою частиною сучасної української мови є наукова мова (чи наукові мови): мова математики, фізики, хімії, біології, медицини тощо. Кожна з них – жива, багата, досить розмаїта, потрібна мільйонам українців; кожна розвивається (швидше, ніж літературна мова), кожна потребує дбайливого ставлення, уваги. На жаль, про них – жодної публікації, жодної радіо- чи телепередачі. А тема досить актуальна, особливо для освітян: саме тепер створюються нові підручники з різних навчальних дисциплін для загальноосвітньої 12-річної школи. То ж бажано подбати, щоб мова нових підручників була не тільки доступною для учнів і сучасною, а й гарною і добре унормованою.

         Далі розглядатимемо українську математичну мову. Вона має свою історію, свої  особливості, проблеми, зокрема і досить актуальні.

       Українська математична мова включає частину сучасної літературної мови, особливо її синтаксис, сполучники тощо, а крім них – тисячі математичних термінів, сотні символів і певні правила їх поєднання. А ще – свої писані і неписані норми використання. Якщо в літературній мові допускається використання, наприклад, різних гіпербол, метафор та інших художніх засобів, то в математичній мові вони протипоказані. Тут головне – не образність і мелодійність, а істинність і чіткість.

       Історія вникнення і творення української математичної мови досить цікава і повчальна. Деякі її складові – назви перших натуральних чисел, терміни коло, кут, куля тощо – дійшли до нас ще з доісторичних часів. Щоб переконатися в цьому, досить співставити відповідні назви в українській мові і санскриті:

Один   -   аді,                       двісті  - двішата,

два – два, дві,                      другий – двітій,

три  - трі,                           третій  - трітій,

чотири  - чатура,              десятий  - дасати,

п’ять  - панча,                    кут  - кута,

сто – шата,                       куля  -  кула,

багато – багута,               міра  - міра.

       Багато таких математичних термінів утворюють цілі гнізда слів, зокрема – далеких від математики. Для прикладу згадаймо числівники п’ять і десять. У багатьох мовах назви перших натуральних чисел майже такі самі, як назви пальців чи рук. І це зрозуміло: люди спочатку рахували на пальцях. Чи не пов’язані і українські числівники з давніми назвами рук? Десниця – права рука, десно – правий напрям, числівник десять такого самого кореня. А чи не називали наші далекі прабатьки ліву руку словом із коренем п’ять. Правий, правильний, правдивий, праведний, прямий – слова одного кореня. З лівим напрямом колись пов’язували протилежні оцінки: неправий, неправильний, неправдивий, неправедний, кривий. Люди вірили, що коли зранку стати лівою ногою, то весь день видасться нещасливим, а коли молодого місяця побачити зліва, то нещасливим буде весь місяць і т.п. Ще й тепер іноді говорять про ліві заробітки, ліві поїздки як про хитрі і неправедні. Раніше подібним забобонам вірили ще більше, тому намагалися рідше згадувати «нещасливі» слова з коренем п’ять, то ж стали замінювати їх іншими, зокрема -словами з коренями «шює». Говорили, наприклад: «Альбо аз на шює, а ти на десно…», «Не знає шоуиця твоя, що творить десниця». Шульгою тоді називали лівшу чи ліву ногу. В «Енеїді» Котляревського є рядок: «Коли пішком – то марш шульгою».

       Згодом і слово «шює» стали вважати поганим, в словнику Б.Грінченка пояснено: «Шуя, шуї, ж. соб. Сволочь, шваль». То ж замінили його на «лівий», «вліво». А давній зміст слів з коренями «п’ять» дійшов до нас, здається, у словах п’ядь, зап’ясток, а ще - п’ятниця (раніше п’ятницю вважали найгіршим, найнещасливішим днем тижня) і російського «спятил» (у розумінні скривив).

       Імовірно, що й назви притоків Дніпра виникли в прадавні часи, коли напрями називали ще словами з коренями п’ять і десь. Пливучи від Києва вверх, на першу притоку, яку бачили праворуч, казали Десна, а на ту, що при лівому боці – Прип’ять.

       Цікаві й поговірки «з п’ятого на десяте» і «п’яте через десяте». Вони також досить давні і не про числа, а про напрями. Перша означала: зліва направо, друга – вліво через праве, схожа до такої: «З Володарки в Київ – через Тетіїв».

        Можна навести й кілька інших математичних термінів, до яких слід було б придивитися історикам мови. Але це – окрема тема. Тут ми коротко згадаємо, як формувалась українська математична мова.

       До середини ХІХ ст. української математичної мови не існувало. Тільки поодинокі автори дискутували, якою могла б бути українська (русинська) наукова термінологія, коли б виникла потреба друкувати нею наукові книги. Наприклад, в 1861 р. журнал «Основа» надрукував статтю М.Левченко «Заметка о русинской терминологии». В ній пропонувалось: «Если бы и приходилось употреблять в учебнике иностранные слова, то следует избегать, по крайней мере, неудобопроизносимых, как например: параллелопипед, и таких, в которых входит звук Ф, несвойственный русинскому языку». Поширені російські терміни М.Левченко пропонував заміняти такими русинськими відповідниками:

Арифметика       -   щотниця,

алгебра  - німа щотниця або німощот,

математика      -   численниця,

параллельно        -  опоруч,

физика              -  сильниця,

физик                    силозпит,

конус                     стожок,

гипербола           -  збитниця,

квадрат              -  двукрат,

циркуль                 кружало і т.д.

       У Східній Галичині українська математична мова інтенсивно формувалася від середини ХІХ ст., коли, починаючи від 1849 р., там друкували українською мовою перші підручники математики  Ф. Мочніка  (1814 – 1892) – професора елементарної математики і купецької арифметики Львівської технічної академії. Перекладали ті підручники для школярів українською мовою О.Дейницький, Е.Савицький, П.Огоновський. Математичні терміни вони запозичали переважно з грецької, латинської чи інших мов, деякі брали з української мови, якою розмовляли в Галичині. Згодом вони, а також В.Левицький і М.Грицак, створили власні підручники з арифметики, алгебри, геометрії, фізики, які містили усі математичні терміни тодішньої шкільної математики. Названі автори - перші творці української математичної мови. Перший словник українських математичних термінів опрацював і надрукував у 1902 р.  В.Левицький.

       В Наддніпрянській Україні перші україномовні школи масово виникали в роки революції. Підручники математики для них друкувалися в Києві, Житомирі, Вінниці, Катеринославі, Полтаві та деяких інших містах. Математичні терміни в тих підручниках запозичалися переважно з російських: "ділитель”, "знаменатель”, "числитель”, "угол”, "скобки” тощо. У інших підручниках відповідні поняття називали іншими словами. Виникла нагальна потреба створити єдину українську математичну термінологію. 1919 р. Математична Підкомісія Інституту Української Наукової Мови доручила Ф.Калиновичу скласти проект потрібного словника. Поклавши в основу нового словника "матеріали до математичної термінології д-ра В.Левицького”, він у 1920 р. оформив такий словник. Надрукували його тільки в 1923 р. Словник Ф.Калиновича задовольняв вихідців із Галичини, які добре володіли польською або німецькою мовами, і не задовольняв інших. Тому його різко критикували К.М.Щербина, Д.А.Крижановський, а особливо Д.Дрінов і П.Сабалдир. Все ж згодом новостворювану українську математичну термінологію удосконалювали, збагачували, друкували нові підручники і задачники, статті і монографії, крок за кроком удосконалювали українську математичну мову. В результаті вона стала досить багатою і зручною, нічуть не гіршою від мов інших розвинених країн, зокрема – від російської.

       Пишу про це, бо досі окремі спеціалісти нашу сучасну математичну мову вважають  відсталою, навіть гіршою від тієї, яка була в 20-30-х роках минулого століття. А дотримуючись такого погляду, пропонують повернутися до "скрипниківської” термінології. Вважають, що тільки вона "правдива”, а все, що робилося в науковій мові після 30-х років, потребує виправлення. Це несправедливо і не розумно.

        Надто важкі і страшні були часи – друга третина ХХ століття. Знаю про них не з чужих слів: мого батька репресували і вислали в далеку тайгу, його рідного брата розстріляли і найближчого товариша розстріляли. У таких умовах масових репресій, голодомору і неволі працювали робітники і селяни, вчителі і науковці. Ще й непогано працювали! Були напівголодні, масово гинули, терпіли всякі негаразди, зимували в чорних засмальцьованих фуфайках, латаних-перелатаних черевиках чи в пошитих з старого ганчір’я валянках і глибоких галошах. Бідували, мучились, але працювали багато, вміло і результативно. Одні творили індустрію, будували заводи, шахти, міста, прокладали дороги, інші навчали молодь, створювали підручники і навчальні посібники. А заодно збагачували і удосконалювали українську математичну мову.

       За радянської влади простіше і вигідніше було писати і друкувати книги російською мовою, і лекції студентам читати російською. Все ж багато авторів і видавців дбали насамперед про українські підручники, задачники (тоді задачники друкували окремо від підручників) та різні методичні і дидактичні посібники. Маю на увазі насамперед математиків-методистів О.М.Астряба, К.Ф.Лебединцева, М.П.Кравчука, В.С.Воропая, І.Є.Шиманського, Д.М.Маєр- гойза, А.С.Бугая, О.С.Дубинчук, І.Ф.Тесленка, М.І.Кованцова, А.Г.Конфоровича та десятки інших авторів українських видань. А ще – грамотних і дбайливих редакторів. Дбали і про навчання учнів математичної мови. Т.М.Хмара надрукувала окрему книжечку «Навчання учнів математичної мови» («Радянська кола», 1985).

      Пригадую тривалі диспути стосовно окремих математичних термінів і математичної мови взагалі з Я.Д.Костецьким, Г.Д.Шиманською, О.П.Бондаренко, А.С.Макухою, Л.П.Слабошпиць- кою, Г.Г.Рубан, Г.В.Криволаповою, М.Ю.Зубченком. Це в основному вони спільно з авторами збагачували і удосконалювали не тільки українську математичну термінологію, а й мову. Бо одна справа – набір термінів, а інша – зв’язна мова. Математичні терміни – мов окремі цеглини, вони не визначають будови. Добра і гарна будова появляється тільки тоді, коли роз’єднані цеглини хтось вміло і розумно розташує, поєднає і міцно скріпить.

       Я бачив, як це робилося у видавництвах "Радянська школа”, "Вища школа”, "Наукова думка”, "УРЕ”. Брав участь у багатьох дискусіях з редакторами і літредакторами – і як автор математичних книг, і як редактор республіканського збірника "Методика викладання математики”. Нерідко це були тривалі обговорення і дискусії авторів з редакторами, які найчастіше стосувалися термінології, окремих речень і абзаців. Коли б не було тих обговорень, плідної співпраці авторів з редакторами, то українська математична мова не стала б такою, якою вона є сьогодні. А вона - досить зручна, добре унормована, нічуть не гірша від математичних мов інших розвинених націй.

       Особливо пригадуються бесіди з професором М.А.Чайковським, 120-річчя від дня народження якого 2 січня 2007 р.  відзначатиме вся українська математична громадськість. Він ще в 1924 р. в Берліні надрукував "Систематичний Словник Української Математичної Термінології” і до останніх літ дбав про удосконалення української математичної мови. Родом він з Галичини, автор відомого підручника "Тригонометрія” і двотомної "Алгебри”. Навчався у Львові, Празі, Берліні, працював у школах Львова, Тернополя, з січня 1919 р. – в Кам’янець-Подільському університеті, а з 1923 р – професором  Інституту Народної Освіти в Одесі. У 1933 р. його безпідставно репресували і вислали на 10 років за тисячі кілометрів від України. Після відбуття заслання професор ще понад 10 років працював у Казахстані і тільки в 1954 р. повернувся в Україну. Тут активно включився в розв’язання проблем шкільної математики, удосконалення української математичної термінології. Зокрема разом з Ф.С.Гудименко,  Й.Б.Погребиським, Г.Н.Сакович він створив академічний "Російсько-український математичний словник”, надрукований 1960 р. видавництвом Академії Наук УРСР, якого всі українські автори і редактори дотримуються і  досі.

       Коли я редагував республіканські збірники методики викладання математики, в яких Микола Андрійович друкував свої статті, ми часто зустрічалися, обговорювали різні питання методики математики і термінології. Писали один одному листи, переважно з питань шкільної математики і термінології. На той час він дотримувався уже не старої термінології, яку пропонував у 30-х роках, а нової, поданої в академічному словнику 1960 р. Професор більше від будь-кого ненавидів тоталітарний режим, а працював для української нації. Він був справжнім українським інтелігентом, патріотом, багато зробив для розвитку української математичної мови.

       До речі, деякі сучасні біографи називають його Чайківським. Це не правильно. Він син відомого українського письменника Андрія Чайковського, автора романа "Сагайдачний”, повістей "Олюнька”, "За сестрою”, "Козацька помста” тощо. Неодноразово поправляв усно, а до редакції "Радянська школа” звертався навіть з листом, що його прізвище Чайковський а не Чайківський. Відповідно підписував усі свої статті, листи, інші поштові відправлення.

        Микола Андрійович Чайковський зробив великий внесок у розвиток української шкільної математики, особливо в розвиток математичної мови. На жаль, дехто пропонує відмовитися від термінології, яку він пропонував у зрілому віці, і повернутися до недосконалої і сирої, якою вона була в перші роки творення.

        Років три тому журнал "Математика в школах України” надрукував цілу серію статей О.Шаповал, яка пропонує повернути в шкільні підручники "репресовані терміни”. Замість сучасних призма, піраміда, конус авторка пропонує писати граностовп, гостриця, стіжок, замість координата, абсциса, ордината – сурядна, відрізна, рядна і т.д. Її підтримують немало мовознавців, які ратують за "правдиве назовництво”. Чи думають вони, пропонуючи подібні зміни, що це означало б практично? Коли б такі зміни відбулись, враз усі українці стали б математично малограмотними. Бо коли б хтось говорив що-небудь про виложники, мети, уклади, сучинники, ріжнички і багато десятків інших подібних слів, інші навіть з найвищою освітою його не розуміли б. І враз усі математичні підручники, посібники, дидактичні матеріали, монографії і словники  стали б застарілими. А щоб надрукувати нові, треба було б затратити немалі кошти. Коли б таке сталось, то шкільна математика наша повернулась би до того стану, якою вона була 70 років тому. Кому це потрібно? Усі країни намагаються пошвидше рухатися вперед, а нам - повертатися назад? Не допустімо цього!

       О.Шаповал пропонує: "…вже сьогодні можна вживати такі репресовані терміни, як бічниця (бічна поверхня конуса, призми), прямостінник (прямий паралелепіпед), конгруувати, корінювати, степенювати, квадратувати, заклямрувати, половинити. Доречно також повернутися до уточнення родового закінчення цілої низки інтернаціоналізмів (аналіза, сентеза, діягоналя, вертикаля, паралеля, нормаля, спіраля, еліпса)". Кому ці поради адресуються? Якщо мовознавцям і письменникам, то можна погодитись: їм бажано знати не тільки сучасну літературну мову, а й різні діалекти і давні слова, які вийшли з ужитку. Але ж вказані поради надруковано у журналі для вчителів математики, тому немало учителів і авторів підручників можуть подумати, що вони вже сьогодні мають вживати такі терміни. А це дуже небажано.

         Прислухавшись до таких порад, одні писали б: "арифметика”, "діаметр”, "символ”, інші "аритметика”,  "діяметер”, "симболь”, треті  "арихметика”, "діяметр” і т.п. Цього не можна допустити! Насамперед українські патріоти повинні подбати про те, щоб наша наукова термінологія була стандартною і унормованою, обов’язковою для всіх авторів і видавництв.  М.А.Чайковський не погоджувався з тими оновлювачами термінології, які пропонували "конче кожне слово за всяку ціну перекласти на українське”. Він переконував, що "багато чужих слів здобуло собі в нашій мові право громадянства, й ми зовсім не маємо потреби їх викидати”.

        Пропонують повернутися до застарілої наукової термінології найчастіше люди, які не знають реального стану справ. Наведу один приклад. Років десять тому мені на рецензію дали рукописний підручник математики для українських технікумів, написаний інженером П.Стеценком з Австралії. Він більше десяти років творив той підручник, бо думав, що в Україні не залишилось людей, які змогли б написати таку книгу. Змушений був дещо продати, щоб купити друкарську машинку з українським шрифтом, немало заплатив, щоб єдиний примірник добре переплели. Передав його В.Яворівському, щоб депутат доправив книгу з далекої Австралії на рідну Україну. Навіть не догадувався, що в нас існують підручники набагато кращі в науковому і методичному відношеннях і набагато сучасніші. Дивно і боляче було читати той переплетений рукопис. Боляче, бо його автор марно витратив десять чи й більше років. А дивно, що він не мав навіть найменших уявлень про сучасну Україну, вважав, що вона залишилась такою самою, якою була ще в тридцятих роках. Термінології він дотримувався "скрипниківської”. Але справа не в термінології. Наукова мова змінюється і удосконалюється майже такими самими темпами, як і наука. Сучасна українська математична мова від "скрипниківської” відрізняється приблизно так, як сучасні автомобілі відрізняються від тих, які існували в роки діяльності М.Скрипника. Я порадив зберігати той присланий з далекої Австралії рукописний підручник у бібліотеці Педагогічного музею – як свідчення про бажання  патріота з діаспори зробити що-небудь корисне для своєї Вітчизни.

       Дехто пропонує істотно змінити нашу сучасну наукову термінологію тільки тому, що вона створювалась за радянської влади. Це схоже на те, коли б хтось запропонував зруйнувати наші заводи і фабрики, міста і дороги, електростанції і аеродроми тільки через те, що вони створювались за диктаторського режиму. Найчастіше мотивують свої пропозиції тим, що за радянських часів українську математичну термінологію нещадно русифікували. Це не так. Наприклад, у згадуваному словнику Ф.Калиновича, який створювався ще перед приходом більшовиків, досить поширеними були терміни "луч”, "круг”, "угол”, а українські автори і редактори поступово вилучали їх з ужитку, хоч вони й досі є в російській мові. А на одне російське "решение” українські вчені запропонували чотири різних терміни: рішення, розв’язок, розв’язування і розв’язання. Це робило українську математичну мову стосовно розв’язування задач багатшою і зручнішою від російської. Подібних прикладів – багато. Хіба вони свідчать про русифікацію української математичної термінології?

         Русифікація українців, які жили в СРСР, була повсякденною, наполегливою, дієвою і хитрою, але математичної термінології вона не торкалась. Українські патріоти, які дбали про збереження рідної наукової мови, русифікації намагались не допустити, Так, вони працювали в надто несприятливих умовах, знали голод, репресії, приниження, відчували безжалісну експлуатацію, гноблення. І все ж працювали на користь української нації. Те, що ми маємо тисячі першокласних математиків, яких радо приймають навіть престижні заокеанські університети, що учні наших шкіл на міжнародних математичних олімпіадах завжди виборюють срібні або й золоті медалі, що викладання математики в багатьох наших середніх і вищих школах поставлено на вищому рівні, ніж у більшості найрозвиненіших країнах – це заслуга кількох поколінь учителів і викладачів, науковців і видавців, які працювали і працюють в Україні.

       На жаль, дехто самочинно вносить різнобій і нерозбериху в нашу математичну термінологію. Без моєї згоди видавці перших видань моїх підручників викреслили термін процент. Це слово знають росіяни, поляки, румуни і сотні інших націй. Невже буде краще, коли українці його не знатимуть? Ніхто не виступає проти гарного українського терміна відсоток, але в математичних текстах його синонім буває зручніший. Ще заповзятіше деякі редактори замінюють "многокутник” на "багатокутник”. Чому? Бо вважають це слово російським. Не переконливо.  Слово "много” давньоукраїнське, воно є і в словнику Б.Грінченка і в багатьох творах І.Франка. Термін "многокутники” а не "багатокутники” був у багатьох підручниках, друкованих у Галичині ще в ХІХ ст. У словнику Ф.Калиновича термінів, що починаються на много…, більше 80. А тих, що починаються  на багато - жодного. А ті словники створювалися ще в дорадянські часи. Головне ж, вилучаючи терміни многокутник, многочлен, треба було б вилучити  і терміни множина, множення, множник  тощо. Чи ж розумно це? Якими термінами їх замінити?  Звичайно, українську математичну, як і будь-яку іншу наукову мову, з часом бажано поліпшувати, удосконалювати. Але - не шляхом повернення її до тієї, якою вона була в пору народження і перші роки існування.

       Говорячи про математичну мову, не слід обмежуватися однією термінологією. Складовою частиною математичної мови є математичні символи. Їх досить багато і нерідко різні вчені користуються різними символами. Наприклад, більшість авторів символом АВ позначають і пряму, і промінь, і відрізок, і його  довжину, а деякі їх розрізняють, використовуючи різні позначення: (АВ), [АВ,), [АВ], |АВ|; одні не розрізняють рівності фігур від конгруентності, а інші розрізняють, використовуючи для цього і різні знаки. Одні часто використовують символічні позначення геометричних перетворень  і теоретико-множинні та логічні знаки відношень:  тощо, інші намагаються їх уникати. Сказане стосується основної школи, в старших класах математична символіка ще багатша і підходи до її використання різними авторами і вчителями ще різноманітніші.

      Було б корисно перед друкуванням підручників для 7 – 12 класів кваліфіковано обговорити хоч деякі актуальні проблеми удосконалення математичної мови. Насамперед слід уточнити групу найпоширеніших термінів і словосполучень з використанням слова величина. Бажано нарешті відмовитися від застарілих термінів абсолютна величина числа, величина дробу, величина добутку, величина площі, величина об’єму тощо. Адже, наприклад, площа – величина, тому "величина площі” буквально означає величина величини. Замість перерахованих термінів краще вживати сучасні: модуль числа, значення дробу, значення добутку, площа, об’єм.

       Алгебричний чи алгебраїчний, гармонічний чи гармонійний, квадратичний чи квадратний, біноміальний чи біномний, пропорційні чи пропорціональні? Тепер у більшості підручників використовують терміни квадратне рівняння, квадратна нерівність, але квадратична функція. Невдалим в геометрії слід вважати словосполучення «під час руху» або «під час переміщення». Говорити так є сенс у фізиці і скрізь, де йдеться про рухи, які відбуваються протягом певного часу. В геометрії ж рухи (паралельне перенесення, різні симетрії) не пов’язані з часом, тому тут вислів під час руху невдалий. Суть справи краще виражає словосполучення "при русі”, але дехто його викреслює як проросійське. Але ж прийменник при український, до того ж давній і часто вживаний. У словнику Б.Грінченка є словосполучення «при згоді», «при розумі» та ін. Чому ж викреслюють «при русі», «при переміщенні»? Тепер у шкільній геометрії часто розрізняють поняття кут і плоский кут, трикутник і плоский трикутник, хоч розуміють, що кожний кут і кожний трикутник – фігури плоскі.

       Неоправданим вважаємо вилучення слова пересічні в значенні фігур, що перетинаються. Це збіднює мову геометрії, робить формулювання багатьох теорем надто ускладненими, малозрозумілими для учнів. Єдиний аргумент, який наводять літературні редактори – слово "пересічний” в українській мові означає посередній, звичайний, рядовий. Але ж існують омоніми; наприклад, корінь, поле, область, гіпербола і сотні інших, які в звичайній розмовній мові означають не те саме, що в математичній. Чому ж їх не забороняють використовувати в математиці, а на  пересічні – накладають табу?

         Було б розумним замість терміну поверхня тіла не писати кожного разу повна поверхня тіла, зате розрізняти поверхню і площу поверхні. А ще – замість пряма пропорціональність писати пропорційність. У шкільних підручниках часто використовується застарілий термін криволінійна трапеція. Хоч далеко не кожна з них є трапецією і не кожна – криволінійною фігурою. Та й не завжди криволінійна трапеція є фігурою: досить повернути її в системі координат на невеликий кут і вже вона – ні трапеція, ні криволінійна трапеція. Чи не час замінити цей невдалий застарілий термін сучасним – підграфік функції? 

         Взагалі, подібних дискусійних питань в сучасній математичній мові немало. Було б непогано, коли б математикам-методистам допомогли розв’язати їх і мовознавці-філологи. М.А.Чайковський наголошував: "Термінологія ніколи не може бути твором одної людини; вона мусить вийти як вислід спільної праці всіх фахівців, що потребують цієї термінології, разом із знавцями живої мови, які помагають їм узгіднювати термінологію з рештою живої мови”. Тільки об’єднавши зусилля фахівців і філологів-мовознавців можна творити справді добротну і зручну сучасну наукову мову.
Категорія: Мої статті | Додав: bevz (2011-05-21)
Переглядів: 2550 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Форма входу
Категорії розділу
Пошук
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 123
Друзі сайту mathlessons.ucoz.com
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0