Четвер, 2018-05-24, 4:44 PM
Вітаю Вас Гість | RSS

Сайт Бевза Григорія Петровича

Каталог статей

Головна » Статті » Мої статті

Піонер кібернетики

Піонер кібернетики

 

            Глушков Віктор Михайлович (1923 – 1982) народився в Ростові-на-Дону, з дитячих років жив у місті Шахти. Його батько був гірничим інженером, мав багато книг, цікавився конструюванням і привчив до того сина. Син багато читав, конструював, часто говорив: «Я сам». Школу закінчив з золотою медаллю – якраз перед війно. Батька евакуювали, маму розстріляли німці і він залишився один. Коли Шахти звільнили, його мобілізували, і направили не на фронт (були проблеми з очима), а на відбудову Донбасу. Працював у шахті. Потім поступив до Новочеркаського політехнічного інституту. Закінчивши його четвертий курс, радикально змінив сферу своїх захоплень: вирішив отримати спеціальність математика. Протягом кількох днів здав екстерном за чотири курси «різницю» і став студентом-заочником п’ятого курсу Ростовського університету. Перед його закінченням одружився, за дружину взяв сироту, студентку однокурсницю з Новочеркаського інституту. Працював викладачем в Лісотехнічному інституті.

             1949 р. поступив в аспірантуру, навчався в ній заочно. Через два роки захистив кандидатську дисертацію на тему з теорії груп. 1955 р. в Московському університеті захистив докторську дисертацію на тему «Топологічні локально-нільпотентні групи», в якій розв’язав і узагальнену п’яту проблему Гільберта. Відтепер він став провідним алгебраїстом світу. 

           З 1956 р. Глушков ще раз радикально змінив тематику своїх захоплень, він зацікавився обчислювальною технікою і прикладною математико. Переїхав до Києва. Очолив лабораторію обчислювальної техніки, перетворив її у Обчислювальний центр, а згодом – в Інститут кібернетики, який тепер носить ім’я Глушкова. За Сталіна кібернетику дуже критикували, називали лженаукою, Глушков змінив ставлення до неї. В лабораторії, Обчислювальному центрі і в Інституті кібернетики творилися найновіші машини: «Дніпро», «Промінь», «Мир», «Мрія», «Оріон», «Львів» і багато інших. У нас їх називали електронними обчислювальними машинами (ЕОМ), в англомовних країнах - комп’ютерами. Академік Глушков надрукував більше 30 монографій і майже 600 статей. Під його редакцією надруковано першу в світі «Енциклопедію кібернетики» у двох томах, спершу українською мовою, через рік – російською. За часів Глушкова у розвитку кібернетики Українська РСР вела перед в усьому СРСР. Глушков мав звання Героя соціалістичної праці, був лауреатом Ленінської премії, Державної премії СРСР  (двічі) і Державної премії УРСР (двічі). Похований у Києві на Байковому кладовищі.


1

Присядемо, брати-слов’яни,

на декілька коротких митей,

задумаємося і пом’янем

людей Вітчизни знаменитих.

 

Було! Були ми на планеті

і першими, і серед перших,

коли Республіка на злеті

ішла від звершень і до звершень.

 

Розвою нашого був графік -

мов ідеальна експонента.

У нас навчались тоді – справді! -

держави інші й континенти.

 

Присядем, друзі, на часину,

згадаємо дідівську еру,

а з нею й України сина -

комп’ютерника-піонера.

                    2

Є на планеті місто Шахти -

це майже на краю Донбасу -

там тато працював у шахті,

а син шкільні проходив класи.

 

Конструювати вчивсь від тата,

любити віддано – від неньки,

читав і майстрував багато,

«Я сам» - вигукував частенько.

 

Читав Жюль-Верна ще до школи,

при цьому дивну мав удачу:

для втіхи не читав ніколи,

робив це «під якусь задачу».

 

Робив із дротиків котушки,

а з них усякі речі дивні:

сконструював електропушку

і телевізор примітивний…

 

Малий Глушков навчався гарно,

закінчив школу із медаллю,

та фріци, нелюди погані,

завадили навчатись далі.

 

Не трапив хлопець у солдати,

з очима в нього вельми кепсько,

тож рив траншеї, щоб не дати

прорватись солдатні німецькій.

 

Забрали від хлопчини тата,

десь приказали й він подибав…

А прийшлі німці розпрокляті

життя перевернули дибом.

 

Їх принесла нечиста сила,

повзли стокляті далі, далі…

Одних вони свинцем косили,

а інших в шахти повкидали.

 

Скільком мільйонам біснуваті

життя безкарно позбавляли!

Юнак зумів себе сховати,

а маму німці розстріляли.

 

Одним один лишився Віктор,

і не в квартирі, а у схові;

від холоду ховавсь за диктом,

їв, що знайде, або що зловить.

 

Недовго в Шахтах були зайди;

коли довкілля запалало,

ой як тоді вони на захід

п’ятами дружно закивали!

Коли чужинців добивали,

доводилось іти на вахту:

Глушкова мобілізували,

звеліли працювати в шахті.

 

А в шахті – там усяк бувало:

бив обушком і вергав брили,

бувало, що і під завалом

молив, щоб зовсім не накрило.

 

Коли ж настали дні затишні,

він лави залишив, забути,

бажання пригадав колишні,

і став студентом інституту.

 

                       3

І знову все ввійшло у норму:

заняття, праця, гуртожиток,

робив, було, й роботу чорну:

війна тривала, треба жити.

 

Один, баз матері і батька.

«Я сам» - тепер те пригодилось:

зварити суп, пришити латку –

його руками все робилось.

 

Голодні повоєнні роки,

завзяття повні, прудкокрилі.

Які тоді сміливі кроки

і несподівані робили!

 

Війна затримала навчання,

та додала снаги й відваги:

свої можливості й бажання

Глушков поставив знов на ваги.

 

Чому навчали в інституті,

тепер йому здавалось – мало,

вік теплотехніком десь бути –

таке його вже не займало...

 

Повчившись так чотири роки,

не вдовольнив свою кебету,

не побоявся і мороки -

пішов до університету.

 

Доздав, як велено, «різницю» -

всі заліки, лабораторні,

екзаменів десь понад тридцять…

Екстерном здав «козак моторний».

 

Із труднощами Віктор зжився,

усе було тоді «на денці».

А він тоді і одружився,

на однокурсниці студентці.

Це ж скільки літ йому читали

про хімію, тепло і труби!

Тепер те нецікавим стало,

узявсь за нільпотнетні групи.

 

«Я сам» - він говорив на злеті…

-  Я сам заочник по натурі:

так вчився в університеті,

заочно і в аспірантурі.

 

І Гільберта проблему п’яту,

всім математикам відому,

розв’язував у будні й свята

заочно, сам один удома.

 

І розв’язав! А розв’язавши,

сказав про те усьому світу,

усім, хто розумів. Сказавши,

відразу знов змінив орбіту.

 

Задачі й теми інші лізли

у голову його віднині:

обчислювальні механізми

і операції машинні.

 

                    4 

Схвалили фахівці ідею,

лист-відповідь його окрилив:

його, геть разом із сім’єю,

запрошують до праці в Київ…

 

Отож - машина і людина.

Як спілкуватися їм плідно?

Між них взаємодія дивна,

то ж вивчити її потрібно.

 

Це – кібернетика, наука

про керування, управління…

Про те ще вчора всякі гуки

лунали, грізні повеління.

 

Критикували, звісно, воду…

Так густо лаяли й картинно

лили, вождеві на догоду,

з водою вилили й дитину.

 

Тепер належало вернути

дитину, вихопить з помиїв,

новим диханням надихнути.

За те узявся першим Київ.

 

Полаялись наївні й – годі!

Про те геть згадувать не варто,

бо кібернетика вже в моді.

Ба! Навіть більше - в авангарді.

Нові побачив перспективи,

але одному братись – дрібно…

Тут перти треба колективно,

лабораторія потрібна!

 

Лабораторію створили,

вона потужно працювала,

і розросталась, і творила,

Обчислювальним центром стала.

 

Потужно діяв Центр, вагомо,

машини гарні видавали!

На них казали в нас – ЕОМи,

а десь комп’ютерами звали.

 

Пора прудка була і дивна:

війну минулу забували,

у космос вивели людину,

і будували, будували…

 

Робили греблі і запруди,

з Дніпра каскад морів зробили,

шукали газ, вугілля, руди,

планету рили і бурили…

 

Бюро обчислювальні треба

на кожнім виробництві мати,

нагальна виникла потреба –

обчислювальні автомати.

 

Для них творили апарати:

«Дніпро», потужніші ЕОМи,

все кращі й кращі. Результати –

і очевидні, і вагомі.

 

А для машин потрібна мова

і відповідні алгоритми…

Гряде і там, і там обнова,

і темпи, і належні ритми.

 

Вже погляди старі відпали,

науці керування - бути!

Центр виріс, і його назвали

Кібернетичним інститутом.

 

Для виробництв і космодромів,

для зарубіжжя і вітчизни

творилися «Проект» і «Промінь»,

і «Мирів» покоління різні.

 

                     5

Конструювали і творити

все на основі науковій!

І – мов би виростали крила

в людей, керованих Глушковим.

 

Усім він був за поводира,

а їх - лиш докторів до сотні,

і всім давай нові квартири,

і не колись, а вже сьогодні.

 

А багатьом також потрібно

дружинам віднайти роботу,

і дитсадки, і все подібне –

і в тому теж його турбота.

 

Усі продукцію давали –

машини й апарати дивні –

всі працювали, працювали,

і думали про перспективи.

 

Був Інститут тоді у трійці

щонайвідоміших у світі,

і працювали в нім умільці

від науковців і освіти.

 

І мріялось, щоб перегнати

конструкторів заокеанських.

Могли! Та не могли здолати

новітніх витребеньків панських…

 

Переганяти всі бажали,

були бажання, змога, сили,

але, зваливши наддержаву,

її надбання теж звалили.

 

Благав у влад новітній Гектор,

а їй вже не до нього стало,

то ж наміри його й проекти

бур’яном диким заростали.

 

А я іду собі проспектом -

широким київським – Глушкова,

і згадую часи далекі,

його, привітного такого.

 

Тиснув колись мою він руку,

коли я був у Центрі в нього.

Як щиро дбав він про науку!

Не забуваючи земного…

 

Глушкова згадую – людину,

в якої над усе - робота,

мислителя, громадянина,

учителя і патріота.

Категорія: Мої статті | Додав: bevz (2013-12-05)
Переглядів: 426 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Форма входу
Категорії розділу
Пошук
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 123
Друзі сайту mathlessons.ucoz.com
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0