Четвер, 2018-05-24, 4:41 PM
Вітаю Вас Гість | RSS

Сайт Бевза Григорія Петровича

Каталог статей

Головна » Статті » Мої статті

ПОЧАТОК XX СТОЛІТТЯ

         У тій частині України, яка входила до складу Росії, на початку 20-го століття школи відвідувало менше половини дітей. Шкіл з україн­ською мовою навчання не було жодної. У Київській міській думі  наголо­шувалось: "Простым людям лучше жить в духовной темноте, образование только развращает человека... А если мы откроем новые школи, то в будущем из этих школ выйдут еретики, в которнх возникнут вредные мысли, угрожающие нашему строю. Рабочие люди могут жить так, как жили их деды и прадеды". А редактор газети "Киевлянин" в 1905 р. радів: "Слава богу, что почти 100 миллионов безграмотные... иначе было бы намного хуже".

         Середня школа на початку 20-го ст. - це насамперед гімназія. Приймали до гімназії хлопчиків 10 років, які мали знання за початкову школу. Навчання в гімназії тривало 8 років (без підготовчого класу), закінчували її юнаки 19 - 20 років. За теперішніми мірками тодішня гімназія була мов би 12-річною середньою школою.

         Математичні програми гімназії містили: арифметику, алгебру, геометрію і тригонометрію. В арифметиці найбільше часу відводили розв’язуванню арифметичних задач на такі "правила"; потрійного простого і складного, процентів, облік векселів, ланцюгове, пропорційне ділення, суміші першого і другого роду. У випускному класі повторювався весь курс арифметики.

        В курсі алгебри, крім іншого, розглядали алгоритм добування кубіч­них коренів із чисел (5 клас), невизначені рівняння з двома невідомими першого степеня, неперервні дроби, сполуки і біном Ньютона (7 клас). У 8 класі повторювався весь курс алгебри, вивчалась теорема Безу і розв'язування рівнянь способом Безу.

        Систематичний курс геометрії починали в 4 класі і закінчували в 6 класі. В 7 класі геометрії не вивчали, а в 8 повторювали весь курс, розглядали застосування алгебри до геометрії, розв’язували  геометричні задачі з застосуванням тригонометрії.

        Тригонометрію вивчали в 7 класі. Все зводилось до розв’язування трикутників, у тому числі - за теоремою тангенсів і формул Мольвейде. Користувалися п’ятизначними таблицями.

         Програми реальних училищ від гімназичних відрізнялись неістотно. Зміст тодішньої математичної освіти досить повно проаналізував викладач першої Київської гімназії, відомий український методист К.М.Щербина у книзі "Математика в русской средней школе". У вступі зроблено узагальнення: "Методы и приемы преподавания математики носят на себе следы необычайной рутины и отличаются значительным несовершенством; следы той же рутины отражаются и на характере учебного материала, подлежащего усвоению; можно смело сказать, что нет другого предмета школьного обучения, где бы схоластика и рутина были так властны, как в преподавании математики"29. Інші автори говорили іншими словами: "математика превратилась в орудие отупения" і т.п. Різко критикували зміст шкільної математики і методи її викладання на І і ІІ з’їздах викладачів математики (1911 і 1913 рр.). Ці  питання досить повно висвітлені в бага­тьох книгах, тому ще раз писати про них не будемо. Зауважимо тільки, що жоден з тодішніх критиків не міг навіть уявити, до яких наслідків приведе їхня одностайна масова надголосна критика. Критикуючи рутинну стару шкільну математику, вони хотіли її поліпшення, а докритикувалися до того, що збурене суспільство разом зі старою шкільною математикою  викинуло всю шкільну математику і навіть школу.

       Ось документ Народного комісаріата з освіти РФСР 1918 р.: "Коллегия Отдела реформы школы находит, что учебники вообще должны быгь изгнаны из школы" . В іншому документі вимагалось: "Школа из учебного заведения должна превратиться в детскую коммуну,главным содержанием которой является производительный труд... Из факта существования этого плана не следует заключить, что в школе должен быть ученый предмет – математика, и что ему следует определить определенное число часов..."

        Перша програма з математики для шкіл Радянської України надрукова­на в 1921 р. у книзі "Порадник по соціяльному вихованню дітей" (Упорядкував ценсоцвих наркомосвіти УРСР, випуск І, Харків). Тут відмічалось: "Математика у вихованні повинна вважати своїм головним завданням розвинути у дітей змогу математично дивитись на окружаючий їх світ явлінь; вона має виховувати їх математично... В головній мірі успіх математичного виховання буде залежним від цього, чи вдастся йому одним зв’язуючим кільцем обняти всі свої відділи; таким кільцем являється поняття о функції і тому спеціальним завданням математичного виховання буде вироблення привички до функціонального думання... Арифметики від алгебри не можна відділяти, а зв’язувати їх треба в одну цілість... З геометрії не можна давати жодних "точних" доказів, вистачає, щоби діти могли ясно представляти собі оглядані властивості фігур, вірили в їх правдивість та знали вжити їх практично. Дуже бажаним є, щоб діти самі робили моделі. Можна дати поняття декотрих тіл: куба, рівнобіжностінника, граняка, простої остряниці (піраміди), циліндра (валок)... Тригонометрію треба переходити рівночасно з геометрією,  як частину останньої... Треба однак пам’ятати, що обсяг знання не має дійсного значення: вказаний мінімум треба певно виповнити, але більш важливим є метод, яким переробляється матеріал, а не кількість його. Ось і тому тут подається тільки загальний план робіт з дітьми, а ке­рівнику оставляється широкий простір скорочувати, зміняти або прибі­льшувати круг питань, намічених в пляні".

        Програма "Порадника" не була обов’язковою. Іншу програму у 1922 р. запропонував К.Ф.Лебединців. А більшість шкіл і навіть окремі вчите­лі складали тоді свої програми і плани занять. Тоді в Україні діяли тільки семирічні школи, до того ж одна-дві на район. До 1924 р. їх число порівняно з 1913 р. зменшилось майже у два рази. Такі результати громадянської війни.

       З 1923 р. в СРСР стали запроваджуватись комплекси. Обов’язкову для всіх шкіл єдину систему комплексних тем Наркомпрос УРСР ввів 1926 р. Тепер у школах не вивчали математику, фізику та інші навчаль­ні предмети, а опрацьовували комплексні теми. Вони пропонувались різні для міста, для села, для транспорту. У міських школах вивчали теми: "Наша фабрика", "Імперіалізм і боротьба робітничого класу" та ін. Сільські школярі опрацьовували інші теми: "Пшоняна каша", "Соснова дошка", "Як садити овочі", "Виробництво горшка" тощо. Опрацьовуючи такі комплексні теми, учитель принагідно торкався і питань математики. Наприклад, розглядаючи тему "Пшоняна каша", рахували число зерен на стеблі проса, знаходили середнє арифметичне, згадували пропорції і проценти. Бо розв'язували,  наприклад, такі задачі: "Скільки може вирости зернин з однієї зернини проса?", "Скільки проса треба посіяти, щоб зібрати його 100 пудів?». Вивчаючи "Соснову дошку", вводили поняття циліндра (відпиляний кусок стовбура сосни), паралельних і перпендикулярних площин, парале- лепіпеда тощо. На опрацювання однієї теми йшло біля місяця.35

         Згодом комплекси стали критикувати, бо, мовляв, їх тематика застаріла, а школа повинна дивитися вперед. Перейшли до проектів. Проект - це майже те саме, що попередній комплекс, тільки з прогресивною тематикою. Наприклад, 1929 р. один з проектів, які пропонувалися для сіль­ських 6-их громад, називався "Від сохи до трактора». Його програма ма­ла 6 стовпців: Цільові установки, Проект і підтема, Завдання, Зразки лабораторної і дослідницької роботи, Зв’язок з курсом, Методичні вказівки і необхідні відомості.

        Теоретично навчання за комплексами і проектами вигляділо добре, а практично в більшості шкіл - погано. Учителі, опрацьо- вуючи такі комплекси чи проекти, більше говорили про те, що вони знають, і найменше про математичний бік справи. В результаті такого навчання знання учнів з математики були досить примітивні, не систематичні. До того ж досить різні в різних регіонах і різних школах. Бо в селах і містах опрацьовували різні комплекси і проекти.

       В Росії тоді працювали дев’ятирічки, а в Україні - тільки семирічки. В 1928 р. вони реорганізовувались: у селах - в ШКМ (школи колгоспної молоді), а в містах - у ФЗС (фабрично-заводські семирічки). На всю Україну семирічок сільських і міських нара- ховувалось 3300.

        Найвідоміші методисти-математики у ті роки були такі.

        К.Й.Щербина (1864 - 1946) . Народився в м. Прилуки,  закінчив Лубенську гімназію, Київський університет. Професор, організатор Київського учительського інституту (1909) і його директор. З І920 р. працював в Одесі. Автор книг "Досвід програми по збиранню народних математичних відомостей" (1893), "Математика в російській середній школі" (1908) та ін.

        К.Ф.Лебединців (1878 - 1925). Народився в м. Радом (Польща), закінчив Київський університет, працював у Києві, Москві, Петербурзі. Його батько редагував і видавав ж. «Киевская старина». Надрукував кілька підручників: "Курс алгебри", "Основи алгебри" (6 видань) та ін. У "Вступі до сучасної методики математики" докладно описав конкретно-індуктивний і абстрактно-дедуктивний методи навчання математики.

         О.М.Астряб (1879 - 1962). Народився в м. Лубни, закінчив Київський університет, професор. Автор книг "Наглядная геометрия" (1909), "За­дачник по наглядной геометрии" (І9І6). Редактор і  співавтор багатьох інших посібників для учителів математики: "Теорія і методика розв'язування задач на побудову", "Методика стереометрії", "Нариси з методики викладання систематичного курсу арифметики" тощо. Основна заслуга Астряба - у створенні української школи методист івматематиків, яка впродовж кількох десятиліть була найкращою і найавторитетнішою в усьому СРСР.

         В.С.Воропай (1892 - 1944). Народився в с. Лепляве Золотоніського повіту, закінчив Золотоніську гімназію, Київський університет. Працю­вав у Полтаві, Вологді, Ставрополі, Професор, дійсний член Київського математичного товариства. Автор першої української праці з методики викладання математики в трудовій школі "Математика в трудовій школі" (І923). Написав також  "Аналіз безконечно малих" (1925) та ін.

         М.Ф.Кравчук (1892 - 1942). Народився в с. Човниця Волинської обл., закінчив Київський університет. Доктор фізико-математичних наук, професор, академік АН УРСР, відомий вчений математик. Багато зробив і для розвитку шкільної математики. Брав активну участь у розробці і вдосконаленні української математичної термінології, організував першу в Україні математичну олімпіаду школярів (1935). Крім багатьох інших праць, надрукував "Матема- тика для сільськогосподарських профшкіл" (І925); "Наближені обчислення в середній школі", "Новий метод викладання ло­гарифмів в середній школі" (1936), "Теорія подібності в середній школі" (І937) та ін. Безпідставно репресований,  загинув на Колимі.

        Протягом перших десятиліть 20-го століття продовжували працювати також згадувані раніше методисти-математики С.І.Шохор-Троцький, С.Й.Шатуновський та інші. Зокрема М.Миха- ловський - автор першого українського підручника для студентів "Основи методики математики" (1931) і кількох "Робочих книг" для учнів 5, 6 і 7 класів;  Я.Чепіга - автор нових задачників та ін.

        Розглядуваний період розвитку шкільної математики важко зрозумі­ти, не вникнувши в тогочасну загальну ситуацію. Революція 1905 року, перша світова війна, лютнева і жовтнева революції, розвал Російської імперії, виникнення Української Держави, громадянська війна, мільйони жертв, голод, тиф, сотні тисяч безпритульних дітей, до краю загострені політичні, національні, релігійні, економічні, соціальні протистояння. Тоді влада в деяких регіонах мінялась більше десяти разів, нерідко і брат у брата стріляв,  і син батька репресував. Не до школи було. Дореволюційні  кращі школи, у яких багаті вчителі навчали багатих і дуже багатих учнів, знищено повністю. Деякі з колишніх учнів і вчи­телів утекли в інші краї, деяких знищено, а інших прогнали зі школи, як "ненадійних елементів". На їх місця прийшли переважно бідні учні і здебільшого малоосвічені вчителі. Без умінь і  без досвіду вони й будували нову школу; їх не стільки математична освіта цікавила, скільки лікнепи (ліквідація неписьменності). Ті ж, хто працював на ниві мате­матичної освіти, змушені були думати не стільки про зміст навчання, скільки про організаційні справи. Ситуація була така: немає учителів, які володіють укра­їнською мовою, немає програм, підручників, немає навіть української математичної термінології. Починали з нуля.

         Щоб докладніше описати розвиток математичної освіти у ті роки, треба було б написати не один том. Тут ми цього не робитимемо, обмежимось тільки одним зауваженням. Перші радянські школи не можна й порівнювати з дореволюційними гімназіями чи реальними училищами. Рівень математичної освіти у перших радянських випускників був досить низький. Але в багатьох молодих хлопців, які після неймовірних поневірянь і страждань прийшли до школи, визріло настільки сильне бажання вчитись і творити, що вони навіть за найнесприятливіших умов, долаючи неймовір­ні труднощі, вивчали математику і інші науки, ставали згодом відомими вченими, інженерами, вчителями, справжніми майстрами своєї справи.

Категорія: Мої статті | Додав: bevz (2012-02-03)
Переглядів: 958 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Форма входу
Категорії розділу
Пошук
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 123
Друзі сайту mathlessons.ucoz.com
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0